- Главная
- Міська рада
- Повага й гідність замість стереотипів: комунікація з ветеранами та ветеранками з інвалідністю
Повага й гідність замість стереотипів: комунікація з ветеранами та ветеранками з інвалідністю
<h1><img src="https://oda.zht.gov.ua/wp-content/uploads/2026/01/1645515259_243494043_4344353508974539_2655659909651302531_n.jpg" /></h1>
<p> </p>
<p>Коли ветеран чи ветеранка проходить через поранення і травми, захищаючи країну, суспільство та держава мають відповідати повагою та вдячністю – до людини, її подвигу та досвіду.</p>
<p>Те, як ми говоримо, які слова обираємо і які питання ставимо, напряму впливає на відчуття гідності та прийняття Захисників і Захисниць з інвалідністю.</p>
<p>Ось основні принципи комунікації, які допоможуть “очиститись” від стереотипів та упереджень. Мова = сприйняття</p>
<p>У жодному разі не варто використовувати слово “інвалід”. Це зневажливий термін, що залишився з радянських часів, коли людей з інвалідністю знецінювали, намагались приховати й не сприймали як повноцінних членів суспільства.</p>
<p>Коректно говорити “людина з інвалідністю”, “ветеран або ветеранка з інвалідністю”, “Захисник або Захисниця з інвалідністю”, а також “людина, яка користується протезом чи кріслом колісним” — теж буде правильно.</p>
<p>Пам’ятайте! Інвалідність — це лише частина фізичного стану людини, а не її особистість. Особистість і повага завжди мають бути на першому місці.</p>
<p><strong>Не робіть припущень про потреби, якщо не знаєте їх</strong></p>
<p>Фраза “Давайте допоможу” може бути нав’язливою. Вона вже одразу забирає у людини будь-які варіанти відповіді. Краще запитати нейтрально: “Вам потрібна допомога?”, “Я Вам можу чимось допомогти?”.</p>
<p>Особисті кордони та простір для автономії має дуже велике значення для ветеранів і ветеранок.</p>
<p><strong>Уникайте героїзації та жалю</strong></p>
<p>Обидва підходи створюють тиск. Людині не завжди комфортно, коли її називають “героєм”. Навіть Захисники й Захисниці, які здійснили значні вчинки та побували в ситуаціях “на межі”, часто кажуть, що героями гідні називатися лише їхні полеглі побратими й посестри.</p>
<p>Так само не варто проявляти жаль. Перед вами людина, яка боролася з реальним противником і пройшла не одне випробування й вистояла. Вона точно не є об’єктом співчуття.</p>
<p><strong>Пам’ятайте про приватність досвіду та спогадів</strong></p>
<p>Питання про поранення, участь у бойових діях або пережитий досвід можуть бути болючими й викликати сильні емоції. Для багатьох ветеранів і ветеранок такі розмови стають тригерами, навіть якщо вони поставлені без будь-яких поганих намірів, а лише з цікавості.</p>
<p>Якщо людина захоче розповісти про свій досвід, вона сама ініціює цю розмову й визначить, чим готова поділитися.</p>
<p><strong>Говоріть про людину, а не про її інвалідність</strong></p>
<p>Найбільша підтримка — це не слова співчуття, а звичайна розмова. Коли можна просто поговорити про справи, плани чи буденні дрібниці.</p>
<p>Це допомагає ветеранам та ветеранкам з інвалідністю почуватися частиною спільноти, а не людиною, до якої ставляться з обережністю.</p>
<p>За матеріалами психологів Гарячої лінії кризової та юридичної підтримки Український ветеранський фонд Мінветеранів: 0 800 33 20 29 (Дзвінки безкоштовні та конфіденційні).</p>
- 30.01.2026
- 2 просмотра